Але ти взагалі цього не казав.
Казав. Я чудово це пам’ятаю.
Ні, ми домовлялися інакше.
Тоді ти неправильно це запам’ятала.
І вже за кілька реплік мова йде не про початкову проблему.
Починається суперечка про те, чиї спогади правильні.
Це буває неприємно, адже кожен із нас часто справді сприймає свою версію як правдиву.
Але це не означає автоматично, що хтось бреше.
Пам’ять - не запис
Ми не зберігаємо розмови як аудіозапис.
Ми пам’ятаємо зміст, деякі фрази, емоції та те, що було для нас важливим. Тому двоє людей можуть по-різному сприймати ту саму ситуацію.
Наприклад:
Я казав, що, можливо, прийду пізніше.
А інша людина пам’ятає:
Ти сказав, що прийдеш о сьомій.
Можливо, одна людина почула невпевненість, а інша - конкретну обіцянку.
Це ще не означає, що хтось свідомо спотворює дійсність.
Почніть із визнання того, що погляди можуть відрізнятися
Замість:
Цього не було.
може бути корисніше сказати:
Я пам’ятаю це інакше.
Це невелика різниця у формулюванні, але велика різниця в тоні.
Перше речення каже:
Твоя версія неправильна.
Друге каже:
Мій спогад інший.
Так ви залишаєте простір для подальшої розмови.
Відокремлюйте факти від інтерпретації
Під час непорозуміння часто змішуються три різні речі:
- що насправді сталося,
- як ми це зрозуміли,
- і як це на нас вплинуло.
Наприклад:
Ти сказав, що на тих вихідних будеш удома.
Це може бути спогадом про конкретну фразу.
Але:
Отже, ти пообіцяв мені, що нікуди не підеш.
може бути вже інтерпретацією.
А:
Після цього я почувалася обманутою.
- це емоційний наслідок.
Коли ми відокремлюємо ці рівні, розмова стає набагато зрозумілішою.
Ви можете сказати:
Я пам’ятаю, що казав, що поки нічого не планую. Але я розумію, що ти сприйняла це так, ніби я буду вдома.
Не обов’язково погоджуватися на точному формулюванні, щоб зрозуміти, де виникло непорозуміння.
Не намагайтеся вирішити суперечку одним реченням
Дуже швидко може пролунати:
Тобто ти стверджуєш, що я це вигадую?
Або:
То хто з нас тоді бреше?
Але різні спогади не обов’язково означають брехню.
Ви можете відповісти:
Я не кажу, що ти щось вигадуєш. Просто я пам’ятаю цю ситуацію інакше.
Це часто допомагає зосередити розмову на конкретній проблемі, а не на особистому звинуваченні.
Шукайте факти, які можна перевірити
Іноді існує інформація, до якої можна повернутися.
Наприклад:
- повідомлення в телефоні,
- електронний лист,
- календар,
- робоче завдання,
- конкретний узгоджений час,
- хтось іще, хто був присутній під час розмови.
Якщо це може бути корисно, ви можете сказати:
Давай подивимося повідомлення, можливо, ми там якось це уточнили.
Це не те саме, що:
Зачекай, я доведу тобі, що ти неправий.
Мета не в тому, щоб перемогти.
Мета - з’ясувати, що насправді можна перевірити.
Але перевірити можна не все
Часто жодного запису не існує.
Тоді можна витратити пів години на те, що кожен знову повторюватиме свою версію.
Ти це сказав.
Не казав.
Точно казав.
Точно не казав.
У таку мить може бути корисно визнати:
Мабуть, зараз ми не з’ясуємо, яка версія точна.
Це може звучати неприємно.
Водночас це відкриває інше питання:
Що ми можемо зробити з тим, що сталося потім?
Не обов’язково погоджуватися щодо минулого, щоб вирішити наслідки
Уявіть, що одна людина каже:
Я вважала, що ми домовилися, що ти прийдеш о восьмій.
Друга:
Я взагалі не зрозумів це так.
Не обов’язково за будь-яку ціну вирішувати, хто правильно пам’ятає розмову.
Можна дійти такого висновку:
Добре, кожен із нас зрозумів цю домовленість по-своєму. Наступного разу краще підтвердимо час повідомленням.
Це не втеча від відповідальності.
Це практичне вирішення ситуації, у якій, можливо, вже неможливо визначити єдину достовірну версію.
Визнати наслідки не означає підтвердити чужу версію
Це дуже важливо.
Ви можете сказати:
Я розумію, що якби ти думала, що я прийду о восьмій, то тебе, мабуть, роздратувало, що я прийшов пізніше.
Не кажучи водночас:
Так, я пообіцяв, що прийду о восьмій.
Ви визнаєте переживання іншої людини.
При цьому вам не потрібно відмовлятися від власного спогаду.
Так само можна сказати:
Я розумію, чому ти почувався проігнорованим.
і водночас:
Але я не пам’ятаю ту розмову так, ніби навмисно проігнорував твоє запитання.
Обидві речі можуть існувати одночасно.
Обережно з ярликами
У суперечці про спогади легко перейти до фраз:
Ти перекручуєш дійсність.
Ти знову щось вигадуєш.
У тебе абсолютно вибіркова пам’ять.
Ти завжди вивертаєш усе на свою користь.
Так непорозуміння перетворюється на оцінювання людини.
А звідти вже дуже важко повернутися до початкової теми.
Набагато безпечніше описати власний погляд:
Я пам’ятаю інше формулювання.
Або:
Мені здається, що кожен із нас надав цій фразі іншого значення.
Так само не обов’язково заперечувати власний досвід
Прагнення бути відкритим не означає автоматично сказати:
Добре, мабуть, я все це неправильно запам’ятав.
Якщо ви впевнені у своєму спогаді, ви можете спокійно його відстоювати:
Я розумію, що ти пам’ятаєш це інакше. Але я все одно вважаю, що ми домовилися саме так.
Це відрізняється від:
Я знаю, як усе було, а ти помиляєшся.
Можна бути наполегливим, не приписуючи іншій людині злого наміру.
Коли суперечка починає перетворюватися на боротьбу за дійсність
Іноді розмова починає виглядати так:
Я ніколи цього не казав.
Казав.
Ні. Ти постійно все перекручуєш.
Тобто я знову все вигадую?
У цей момент корисно зупинити сам спосіб розмови.
Наприклад:
Мені здається, ми вже просто намагаємося переконати одне одного, чиї спогади правильні. Давай краще вирішимо, що саме нам потрібно з’ясувати.
Або:
Я не хочу стверджувати, що твій досвід несправжній. Але водночас не хочу заперечувати власний.
Це може бути важливою межею.
А якщо різні спогади справді мають принципове значення?
Не кожне непорозуміння є дрібницею.
Іноді йдеться про гроші, робоче завдання, важливу домовленість або рішення, яке має наслідки.
Тоді варто бути точнішими.
Наприклад:
У нас є дві різні версії домовленості. Спочатку з’ясуймо, що в нас є в письмовому вигляді, а потім вирішимо, що робити далі.
Щодо важливих домовленостей хорошим результатом може бути й зміна на майбутнє:
Наступного разу подібне рішення краще підтвердимо електронною поштою.
Це не прояв недовіри.
Це спосіб зменшити простір для подальших непорозумінь.
Іноді справа не у спогаді, а у значенні
Двоє людей можуть пам’ятати одну й ту саму фразу, але розуміти її по-різному.
Наприклад:
Побачимо, як усе складеться.
Один має на увазі:
Найімовірніше, так.
Другий:
Я нічого не обіцяю.
Пізніше обидва щиро стверджують, що домовленість була іншою.
Тому в чутливих питаннях корисно уточнювати значення:
Коли ти кажеш «побачимо», це означає, що мені поки не варто розраховувати на те, що ти прийдеш?
Таке запитання може запобігти багатьом суперечкам ще до їхнього виникнення.
Спробуйте замість доказування підсумувати обидва погляди
Коли ви не можете дійти згоди, можна сказати:
Я пам’ятаю, що казав, що повідомлю залежно від ситуації. Ти зрозуміла це так, ніби я точно прийду. Отже, кожен із нас зрозумів цю домовленість по-своєму.
Так не потрібно визначати переможця.
Ви лише точніше описуєте проблему.
А з цього вже можна вивести наступний крок:
Наступного разу подібні речі краще обговоримо зовсім чітко.
Коли має сенс завершити розмову
Якщо ви й далі ходите по колу:
Ти це сказав.
Не казав.
Казав.
Ні.
подальше повторення зазвичай нічого не дасть.
Можна сказати:
Думаю, зараз ми не дійдемо згоди щодо точної версії. Я не хочу, щоб ми й далі сварилися лише через це.
А потім:
Давай вирішимо, що нам потрібно зробити зараз.
Іноді здатність прийняти певну невизначеність набагато корисніша, ніж потреба досягти стовідсоткової згоди.
Проста структура може допомогти
Якщо ви обоє пам’ятаєте ситуацію по-різному, спробуйте:
1. Описати власний спогад без звинувачень.
Я пам’ятаю це так, що…
2. Визнати інший погляд.
Я розумію, що ти пам’ятаєш це інакше.
3. Відокремити факти від значення.
Можливо, кожен із нас зрозумів цю фразу по-своєму.
4. Шукати практичний наступний крок.
Наступного разу підтвердимо подібну домовленість повідомленням.
Це часто працює краще, ніж намагатися змусити іншу людину прийняти вашу версію минулого.
Мета не в тому, щоб вирішити, у кого краща пам’ять
Іноді зрештою ви з’ясуєте, як усе було.
Іноді - ні.
Здорова комунікація не вимагає, щоб одна людина завжди визнавала:
Ти мав рацію, а я неправильно це запам’ятав.
Іноді достатнім результатом може бути:
Кожен із нас зрозумів це по-своєму. Тепер ми знаємо, де виникла проблема і що наступного разу зробимо інакше.
Це може бути не таким задовільним, як однозначна перемога.
Але для стосунків чи співпраці це часто набагато корисніше.
Найважче витримати те, що інша людина має іншу версію
Під час читання легко сказати:
Я пам’ятаю це інакше.
Але в реальній розмові інша людина може відповісти:
Ні. Я точно пам’ятаю, що ти сказав. Тепер ти просто все перекручуєш.
І саме в цей момент важко не почати доводити, що інша людина бреше, не відмовитися від власного досвіду або не втратити з поля зору головну тему.
У Duovio ви можете безпечно потренувати подібну ситуацію. Віртуальна людина пам’ятає подію або тлумачить її інакше, а ви реагуєте власними словами.
Ви можете потренуватися описувати свою версію без звинувачень, поважати відмінний досвід іншої людини та шукати рішення навіть тоді, коли не можете погодитися на єдиній версії минулого.