Я хотіла б провести вихідні вдома.
А я хотів би поїхати до батьків.
Отже, знову все буде по-твоєму.
А що мені робити? Я хочу туди поїхати.
Така розмова дуже швидко може почати нагадувати змагання.
Або перемагає один - або другий.
І тоді ми уявляємо компроміс як щось посередині:
Тоді поїдемо лише на пів дня, і обоє будемо трохи незадоволені.
Іноді таке рішення справді є найкращим.
Але часто існує кращий шлях.
Спочатку з’ясувати, чого насправді потребує кожен із нас.
Вимога - це не те саме, що потреба
Ви кажете:
Я хочу, щоб у суботу ми залишилися вдома.
Це конкретна пропозиція.
Але за нею може стояти потреба:
- відпочити,
- побути в тиші,
- провести час разом,
- не їхати знову.
Інша людина каже:
А я хочу поїхати до батьків.
За її вимогою може стояти:
- підтримувати зв’язок із родиною,
- дотримати обіцянку,
- комусь допомогти,
- або просто бути з людьми, яких вона давно не бачила.
Поки ми говоримо лише про:
вдома
проти:
у батьків»,
ситуація виглядає як дві несумісні можливості.
Щойно ми зрозуміємо потреби, що за ними стоять, може з’явитися набагато більше варіантів.
Перш ніж пропонувати рішення, з’ясуйте, що важливо для іншого
У конфліктах ми часто надто швидко пропонуємо компроміс:
Тоді поїдемо на дві години.
Інший:
Немає сенсу.
І ми знову опиняємося на початку.
Натомість може допомогти запитання:
Що для тебе найважливіше в цьому візиті?
Можливо, ви дізнаєтеся:
Я пообіцяв мамі, що допоможу їй з однією справою.
Це вже інша проблема, ніж:
«Ми мусимо провести всі вихідні у батьків.»
І рішення може виглядати зовсім інакше.
Чітко скажіть і про власну потребу
Спроба знайти компроміс іноді перетворюється на одностороннє пристосування.
Добре, тоді поїдемо.
Зовні проблему вирішено.
Але всередині ви можете відчувати:
Я знову поступився.
А пізніше з’являється:
Я постійно роблю лише те, чого хочеш ти.
Тому важливо сказати і про власну потребу:
Я хочу знайти рішення, але мені справді потрібно мати частину вихідних без планів. Останні тижні я дуже втомився.
Так ви не ставите іншому ультиматум.
Ви лише вносите в розмову щось, що під час пошуку рішення має мати таку саму вагу.
Компроміс не обов’язково означає половину на половину
Уявіть, що одна людина хоче відчинене вікно, а інша - зачинене.
Компроміс:
Тоді залишимо його напіввідчиненим.
може спрацювати.
Але зі складнішими потребами математичний поділ навпіл часто не допомагає.
Наприклад:
Мені ввечері потрібна тиша.
Мені потрібно працювати й кілька разів телефонувати.
Рішенням не обов’язково має бути:
ми обоє намагатимемося говорити трохи тихіше.
Це може бути:
Ти працюватимеш у кабінеті, а я буду у вітальні.
Обидва отримали значну частину того, чого насправді потребували.
Часто це краще, ніж механічне «щось посередині».
Шукайте більше ніж один варіант
Коли з’являється перша пропозиція, ми схильні одразу починати з нею боротися.
А що, якби ми поїхали туди в суботу?
Ні.
І на цьому розмова закінчується.
Може допомогти створити кілька варіантів, не оцінюючи їх одразу.
Наприклад:
Ми можемо поїхати лише в суботу вранці.
Цього разу ти можеш поїхати сам.
Ми можемо перенести візит на наступний тиждень.
Ми можемо поїхати в неділю, а суботу залишити вільною.
Раптом у вас уже не два варіанти:
мій і твій.
У вас є кілька спільних можливостей, між якими можна обирати.
Запитайте, що є необхідним, а що можна змінити
Не кожна частина нашої вимоги однаково важлива.
Наприклад:
Я хочу поїхати у відпустку на десять днів у липні.
Можливо, для вас принципово:
- поїхати хоча б на тиждень.
Але не принципово:
- саме в липні,
- на десять днів,
- або в конкретне місце.
Інша людина може мати власні незмінні та гнучкі моменти.
Допомагає запитати:
Що з цього для тебе справді важливо, а в чому ти можеш поступитися?
І поставити те саме запитання собі.
Не плутайте компроміс із капітуляцією
Компроміс може виглядати так:
Мені потрібен суботній ранок для себе, а ти хочеш поїхати до батьків. А що, якби ти поїхав сам уранці, а після обіду ми були разом?
Капітуляція:
Добре, тоді я поїду, хоча не хочу.
Різниця не лише в результаті.
Вона також у тому, чи мали ви можливість висловити свою потребу і чи справді з нею рахувалися під час ухвалення рішення.
Якщо одна людина майже завжди поступається лише для того, щоб уникнути конфлікту, це не є здоровим довгостроковим компромісом.
Остерігайтеся прихованого обміну послугами
Компроміс іноді зводиться до:
Добре, я це зроблю, але тоді ти будеш мені винен.
Або:
Я поступився минулого тижня, тож тепер твоя черга.
У стосунках, звісно, існує взаємність.
Але якщо кожна домовленість починає перетворюватися на підрахунок заслуг, може виникнути новий конфлікт.
Краще запитати:
Чи прийнятна ця конкретна домовленість для нас обох?
замість:
Хто вже поступався більше разів?
Домовленість має бути конкретною
Іноді конфлікт закінчується фразою:
Тоді ми обоє більше старатимемося.
Звучить добре.
Але що саме це означає?
Якщо, наприклад, ви розподіляєте домашні обов’язки:
Ти маєш більше мені допомагати.
це нечітко.
Конкретна домовленість може звучати так:
Цього місяця ти купуватимеш продукти у вівторок і п’ятницю, а я займатимусь приготуванням їжі протягом тижня.
Або:
Якщо хтось із нас не зможе виконати своє завдання, він повідомить про це іншого не пізніше ніж за день.
Що конкретнішою є домовленість, то менша ймовірність, що кожен зрозуміє її по-своєму.
Хороша домовленість відповідає на кілька простих запитань
Корисно знати:
- Хто що зробить?
- Коли?
- Як часто?
- Що робити, якщо це не вдасться?
- Коли ми повернемося до домовленості, якщо вона не працюватиме?
Наприклад:
Спробуймо протягом місяця чергувати вихідні. Один плануватимемо разом, а кожен інший організовуватиме на власний розсуд. Через місяць скажемо одне одному, чи це нам підходить.
Це вже домовленість, яку справді можна випробувати.
Компроміс може бути тимчасовим
Не завжди потрібно знаходити остаточне рішення.
Іноді можна сказати:
Ми зараз не знаємо, що нам підійде. Спробуймо два тижні ось так, а потім оцінимо результат.
Це особливо корисно для тем, які повторюються:
- домашні справи,
- спільний час,
- турбота про дітей,
- робочий режим,
- візити,
- гроші.
Замість нескінченного пошуку ідеального рішення можна провести невеликий експеримент.
А якщо потреби справді несумісні
Не кожну різницю можна вирішити елегантною домовленістю.
Наприклад, одна людина хоче дітей.
А інша - ні.
Це не проблема, яку вирішить:
Тоді матимемо половину дитини.
Деякі потреби й цінності просто несумісні.
Але й тут хороша комунікація допомагає.
Не тим, що створює неможливий компроміс.
А тим, що чітко показує:
- У чому саме ми відрізняємося?
- Чи є якась частина, яку можна змінити?
- Чи можемо ми жити з цією відмінністю?
Іноді чесне усвідомлення несумісності краще за фальшиву домовленість, якою ніхто не задоволений.
А якщо інший хоче лише свого рішення
Ви можете сказати:
Мені потрібно, щоб було ось так.
А інший:
Ні. Ми зробимо по-моєму.
Тоді йдеться вже не лише про пошук компромісу.
Можна повернутися до принципу:
Я розумію, що ти цього хочеш. Але мені не підходить таке рішення. Мені потрібно, щоб ми знайшли варіант, з яким обоє зможемо погодитися.
Якщо інша сторона не готова врахувати жодну з ваших потреб, можливо, проблема не в тому, що ви не вмієте знайти достатньо хороший компроміс.
Можливо, спільний компроміс поки що не виникає.
А якщо ви поступаєтеся переважно заради спокою
Це важливо помічати.
Ви кажете:
Добре, тоді зробимо по-твоєму.
І відчуваєте полегшення.
Сварка закінчилася.
Але водночас ви можете відчувати образу або розчарування.
Спробуйте поставити собі запитання:
Я погоджуюся з цим рішенням чи просто хочу, щоб конфлікт уже закінчився?
Якщо правдивий другий варіант, краще сказати:
Я не хочу більше сваритися, але поки що не погоджуюся з цим рішенням. Мені потрібно ще трохи подумати.
Це може бути здоровіше, ніж негайна згода, яку згодом ви дорікатимете іншому.
Не очікуйте, що інший автоматично зрозуміє вашу головну потребу
Ви можете сперечатися про відпустку, гроші чи візити.
Але під поверхнею може ховатися щось зовсім інше.
Наприклад:
Я не хочу знову проводити всі вихідні з твоїми батьками.
Інший чує:
Ти не любиш мою родину.
А ви насправді маєте на увазі:
Мені теж потрібно мати час на відпочинок.
Якщо ви цього не скажете, інший може вести переговори з проблемою, якої насправді не існує.
Тому може бути корисно сказати прямо:
Річ не в тому, що я не хочу їх бачити. Річ у тому, що мені потрібно мати частину вихідних без планів.
Раптом відкриваються нові можливості.
Простий алгоритм пошуку домовленості
Коли у вас різні потреби, можна спробувати:
1. Описати свою потребу.
Мені потрібно мати у вихідні трохи часу на відпочинок.
2. З’ясувати потребу іншого.
Що для тебе важливо в тому, щоб ми поїхали до батьків саме зараз?
3. Відокремити потреби від конкретних рішень.
Отже, ти хочеш їх побачити, а мені потрібно мати частину вихідних вільною.
4. Запропонувати кілька варіантів.
Ми могли б поїхати лише в неділю, ти міг би поїхати в суботу сам або перенести поїздку на наступний тиждень.
5. Домовитися про конкретне рішення.
Добре, у суботу ми залишимося вдома, а в неділю поїдемо на обід.
Лише тоді виникає домовленість.
Мета не в тому, щоб обоє отримали все
Компроміс часто означатиме, що обоє від чогось відмовляться.
Але різниця в тому, чи обоє водночас отримають щось справді важливе для них.
Тому хороша домовленість не обов’язково означає:
50 % для мене і 50 % для тебе.
Вона може означати:
Моя головна потреба врахована, і твоя також.
А якщо це неможливо, краще чесно це визнати, ніж створювати домовленість, яка працюватиме лише на папері.
Домовленість перевіряється лише тоді, коли інший хоче не того самого, що й ви
Під час читання легко сказати:
Давай знайдемо рішення, яке влаштує нас обох.
Але в реальній розмові інший може відповісти:
Я не хочу жодного іншого варіанту. Я хочу, щоб ти поїхав зі мною.
І саме тоді важко не поступитися лише заради спокою або, навпаки, не почати боротися за власний варіант.
У Duovio ви можете безпечно потренувати подібну ситуацію. Віртуальна людина має власну правомірну потребу й не мусить приймати вашу першу пропозицію. Ви можете з’ясовувати, що для неї важливо, назвати свою потребу та шукати конкретне рішення, яке поважає обидві сторони.